ІСТОРІЯ   ШКОЛИ.

      Якщо ти любиш рідну школу і почуття твоє міцне,

Тебе в лиху до сліз годину усе на світі обмине.

Ти рідну пісню не забудеш, стежок на батьківський поріг,

У тебе хліб насущний буде і друзів сто і сто доріг.

На світі різнії є школи, такі новенькі - просто рай,

Але своєї, Просянської, де б ти не був не забувай!

Вона найкраща, найрідніша, ти прилети сюди здаля,

Тут навіть небо, навіть тиша до тебе словом промовля.

Тут легко так і так привітно, тут забуваєш втому й біль,

Вона тобі як мати рідна, води ковток, і хліб і сіль.

Тож приїжджай сюди частіше, стежками юності пройди,

І рідну школу, й рідну землю назавжди в серці збережи...

   У кожного з нас – своя школа. Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного ,,вчора”, не було б і нас, людей історичного ,,сьогодні”. Життя кожної людини пов’язане зі школою.  

   Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять у світ, а школа, живе далі, гостинно відкрива-ючи двері іншим.  

        60 років – віковий  ювілей нашої школи.  Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком  нанизані на срібну нитку  життя  будні нашої школи. Скільки дитячих  очей  бачили її віконця, скільки дитячих голосочків чули її стіни... Вона як добра матінка - голубка  збирала щороку  під своє тепле крило  своїх пташенят – вихованців. Навчала,  любила,  виховувала,  благословляла в далекі світи.  60 років минуло  з дня заснування школи: низенько освітлювані кімнати  перетворились  на світлі  та просторі класи , довгі дерев’яні лави та столи  замінили сучасні  шкільні меблі, одну книгу на весь клас  − змінили ілюстровані підручники, сучасні технічні засоби, комп’ютери.

     Незмінним був і залишається  лише  той факт, що  Просянська загальноосвітня  школа існує, і що її вихованці  − це її слава і гордість. І як би далеко вони не були , в які б неблизькі світи  не заносила їх доля, та в своїх думках і спогадах вони завжди  поруч з нею, рідною і дорогою. Ніколи з пам’яті  не зітерти  споришеву стежку  в прозорому тумані, яка пістрявою стрічкою  пролягла  до незабутньої Просянської загальноосвітньої школи.

          Школа – це чарівний храм знань, це колиска дитинства і юності ви-пускників різних поколінь. Готуючи книгу про рідну школу, ми зібрали багато документів, спогадів, фотографій про історію її заснування та славне сьогодення. Потім пересвідчилися, що такі матеріали зацікавлять широке коло читачів. Наша люба школа незвичайна: в ній є душа. Душа тих, хто кращі роки свого життя віддав улюбленій справі – навчанню дітей, душа тих, хто 10 чи 11 років у ній навчався; душа батьків, які прожили разом із дітьми ще одне шкільне життя; душа тих, хто сьогодні не cтоїть осторонь шкільних проблем. Дбайливо виплекані вчителями  паростки добра, тепла, любові проросли в дитячих серцях  і зміцніли на життєвих перехрестях. Книга  ,,Історія школи” складається з двох розділів. Перший висвітлює історію школи, та розповідає про учнів, які в ній навчалися, починаючи з 1913 року і закінчуючи 2014 . На сторінках другого розділу книги подано матеріали про всіх вчителів, які працювали у школі, світлини  випускників , списки учнів, які навчалися в  школі.

     Усе на землі має свою історію, свій початок, своїх творців. Просянська ЗОШ І-ІІІ ступенів теж має свою 60-річну історію, яку творили люди-зодчі дитячих сердець, зодчі майбутнього держави.

    Скільки хорошого і доброго бачила вона! Скромно, задумливо сховалась під кронами тополь і кленів та розкішного фруктового саду. Навесні тут розквітали кущі бузку, тюльпани, іриси, лілії. Особливо радували у квітні клени своїми ранніми квітами, а у травні – аромат запашної акації. Із світлим сумом пригадуються ті неповторні дні, коли до неї зграйками прибігали пустотливі хлопчики і дівчатка та  зі слізьми на очах, приходили прощатися випускники. А як забути сумні усмішки вчителів-пенсіонерів, що залишали свій другий дім, вітаючи молодих колег?

     Уже минуло 130 років нашому рідному селищу, яке виросло на цій землі завдяки знайденим родовищам білої  глини. Для збудованого заводу по переробці каоліну потрібна була робоча сила. Йшли до Просяної люди в пошуках роботи і осідали тут. Та на той час населення  було безграмотним. До 1913 року тут не було школи, а діти власників  складів, лавок, заможних селян навчалися грамоти у дружини капіталіста Ауе та священика села Маломихайлівки.

У 1913 році в залізничному будинку було організовано школу, в якій навчалося близько ЗО дітей, а вчителем був у ній виходець із сім'ї кріпаків дехто Бібо. Жителі селища прагнули, щоб їхні діти були освічені, але приміщення школи не було. Наймалася хатина, в якій з однієї сторони проживав господар хати, а в другій половині, через сіни, навчалися діти. Їх було мало, і тільки хлопчики. Дівчатка на той час не навчалися. Діти писали на грифельних дошках. На папері −  гусячим пером, а пізніше − мета­левим пером.  

Нелегко було навчати дітей у таких умовах, але батьки хотіли, щоб їхні діти вчилися грамоти. Книги, зошити, грифельні дошки учні купляли за власні кошти. Навчання прово-дилося слов'янською та російською мовою. Сторожа та техпраців-ників у школі не було. Прибирали приміщення, протоплювали грубки  самі учні.

Довгим був шлях до будівництва хоч невеличкої школи. Та Просяна розросталася, розширювався завод, з'являлися нові підприємства, збільшувалася кількість населення. Біля заводу шамотних виробів з'явилася в 1935 році школа-семирічка, яка у 1936 році реорганізувалася у середню.

Із спогадів Івана Васильовича Федоренка - полковника, військового топографа:,,Після закінчення сьомого классу я вирішив продовжити навчання в середній школі у селищі міського типу Просяна, за 5 км від села Маломихайлівка. Однак на моє звернення директор школи сказав:,,Оцінки в тебе добрі,але цього недостатньо,необхідно самому придбати підручники”. Батько, почувши таку звістку, ласкаво подивився на мене і з легким сумом сказав : ,, Ну що ж ,синку, грошей на підручники у мене немає. Доведеться тобі працювати у колгоспі”. 

   Бажання продовжувати навчання мене не покидало. Під час літнього періоду я пас овець у колгоспі , а до початку навчального року знову записатись до Просянської середньої школи. На моє щастя, директора,котрий мене не прийняв, вже не було.Його обов’язки виконувала Анастасія Іванівна Пустовойтова, яка без будь-яких застережень зарахували мене до 8-го класу. Це було в 1935 році. Навчання проходило важко. Доводилося пішки долати по 10 км. Особливо дошкуляли осінні дощі, зимові морози.

Після закінчення у 1938 році десятирічки я поїхав до Дніпропетровська на одномісячні курси вчителів початкових класів”. (Подано авторським тектом. )

Працюючи над літописом, до школи надійшли цікаві матеріали від колишньої випускниці школи Федоренко Любові Костянтинівни. В книзі Паджева М.Г. ,,Через всю войну” згадується прізвище Яковенко Клавдії Терентіївни. ,,Это были глухие места Карпат с немногочисленными дорогами, пролегавшими в основном через Ужокский, Верецкий и Вышковский перевалы. По служебным делам я тогда был в Маткове и там узнал о приезде новых учительниц. Войдя в хату, где их поселили, я увидел за столом трех девушек. Попросил предъявить паспорта и проверил необходимые служебные отметки. Так мы познакомились. Валентина Ковалева, Клавдия Яковенко и Альбертина де Вальер приехали сюда на работу после окончания Харьковского педагогического училища.

Утром следующего дня (25 июня 1941 года) на заставе появились Валентина Ковалева и Клавдия Яковенко. Девушки рассказали, что ночью в Маткове побывала группа вооруженных людей и повредила на почте коммутатор. Учительницы просили оставить их на заставе. Ковалевой и Яковенко выдали санитарные сумки.

Утром 11 июля застава прибыла в Сквиру. Тут же находились наши санитарки — матковские учительницы. Максим доложил мне, что капитан Гладких приказал отправить девушек с попутными машинами в Киев. Но возникло затруднение: во время бомбежки эшелона в Проскурове сгорели их документы вместе с другими вещами.

 Клавдия Яковенко и Валентина Ковалева, видно, почувствовали, что разговор идет о них, и подошли к нам.

— Мы от вас никуда не поедем, — заявили они, — с самой границы идем с заставой, а тут, когда стало тихо, вы нас хотите куда-то отправить. — Тут и разбираться нечего, мы от вас никуда ни на шаг, — бойко заявила Яковенко. Со справками и денежным аттестатом, который я выписал в финансовой части за свой счет на месяц, я и вернулся к Клаве и Валентине. Как не хотелось им расставаться с пограничниками заставы, с которыми они шли от самой границы! Но что было делать. В Киев уходили отрядные автомашины. С ними и отправили учительниц.”

         Війна зруйнувала всі плани, понівечила землю і душі людей, та не вбила прагнення жити і творити. Середню школу загарбники перетворили у  склад, спалили парти. Директор школи К. П. Опалатенко в 1944 році почав свою діяльність з того, що зібрав усіх батьків учнів і попросив їх допомогти відновити школу. Люди прийшли. Теслі змайстрували лави, які замінили парти, відремонтували підлогу, жінки побілили стіни. Шматками фанери і скла затулили вікна. Підручник був один на весь клас. Писали на старих газетах. Одначе навчання в школі почалося. То були часи, про які важко згадувати.

Шматок хліба був дорожчий золота, а метал було важче дістати, ніж окраєць хліба.

        Йшов 9-ий повоєнний рік. Зростало, розбудовувалося селище, зростала  кількість його жителів. Щороку все більше учнів приходило до школи. Приміщення стало замалим.

Тоді молодий завідуючий відділом освіти Прибор Іван Григорович домагався будівництва у Просяній середньої школи. Будівництво завершилося  за один рік.

І 1 вересня 1954 року Прибор Іван Григорович − перший директор новозбудованої школи − разом із невеликим педколективом розпочали заняття.               Прибор І.Г.                                                                   

                                                               НАКАЗ №1

  по Просянській середній школі                                     від 14 вересня 1954 року.

          З цього числа приступаю до виконання обов’язків директора Просянської школи, всі накази і    

розпорядження обов’язкові для всіх працівників школи і учнів.

              Підстава:Наказ Васильківського РВНО №1 від 13 вересня 1954 року.

                              Директор  СШ                                                                                    Прибор І.Г.                                                                                                                          

                                                                НАКАЗ №2

На 1954-1955 навчальний рік розподілити предмети та години між такими викладачами:

Були відчинені двері першим учням

         18 жовтня 1954 року в школі була створена Рада школи,що стала центральним органом самоуправління. До її складу ввійшли учні,що показали гарні знання в навчанні та вихованні.

           Всі члени Ради носили  нарукавний знак ,,вензель”,який має форму ромба червоного кольору, обведеного лінією блакитного кольору з написом всередині ,, РШ”. До Ради школи входило 40 учнів.

     За підсумками 1 чверті 100 учнів школи закінчили навчання на  ,,відмінно”.

     Педагогічний колектив з перших днів навчання намагався змістовно організувати навчальний процес. Класні керівники оформляли класні кутки, слідкували за чергуванням у своїх класах, виготовляли нашивки для чергових. Директор школи слідкував за дотриманням дисципліни учнів та вчителів. Наказом директора по школі учителі, що йшли на уроки, негайно виходили з учительської по дзвінку і стояли біля дверей класу, в якому вони мали  провести наступний урок, зустрічаючи учнів, аж доки останній учень не зайде до класу. Учитель з уроку виходив останнім, провівши попереду в коридор усіх учнів, окрім чергових. Черговий учень обов’язково повинен був мати нашивку з надписом класу, що  чергував. Учитель не повинен був затримувати учнів на уроках, а відпускати негайно по дзвінку. Чергові вчителі по дзвінку були в коридорі, на подвір’ї  і  організовували з учнями дозвілля.  В цілях боротьби за високу успішність в школі всі класні керівники

(5-10 кл.) оформляли класні табелі, а також табелі санітарного стану, які щодня поповнювали оцінками , що їх одержували учні класу. Щотижня проводилися підсумкові лінійки, на яких визначали переможців і нагороджували перехідними вимпелами.

     З 1956 року наша школа займає одне з перших місць в районі з  організації навчально-виховної роботи.  Про роботу нашої школи склалася хороша громадська думка не лише в селищі Просяна,а і за його межами.

     Педагогічний колектив провів значну роботу по підвищенню ефективності уроку. Особливо сумлінно готувалися до уроків вчителі  Гайдар Марія Юхимівна, Юрченко Варвара Никандрівна, Кравченко Олександр Єфремович, Пустовойтова Анастасія Іванівна, Касьяненко Михайло Михайлович, Шевченко Василь Гаврилович, але і інші вчителі творчо підходили до добору методів роботи з учнями, приділяли увагу застосуванню активних методів навчання. Класні керівники перевіряли успішність свого класу, виявляли, кому загрожує негативна оцінка за чверть і організовували з цими учнями заняття різними методами, а саме: залучаючи вчителів, кращих учнів свого класу, учнів старших класів, ланкових, загонових вожатих. Домагалися взяття шефства над невстигаючими учнями з боку комсомольців і піонерів з тим, щоб таким учням допомогти стати встигаючими. За прийняття активної участі в художній самодіяльності школи та за хорошу підготовку до олімпіади дирекція школи виносила учням подяки із занесенням в особові справи.

                   Виконання спортивних вправ.

          В 50-60 роки минулого століття в школах району велика увага приділялася спортивній, культурно-масовій роботі.     

          Обов’язковим елементом спортивних змагань були акробатичні вправи. Їх організаторами були вчителі фізкультури Борисов Георгій Миколайович, Василенко Іван Федорович, Фесун Микола Гордійович.

     25 червня 1955 року відбувся перший випуск учнів, що закінчили школу. Атестати про середню освіту  одержав 71 учень. ,,Золоту медаль” одержала Кривошеєва Лариса, ,,срібну “ − Бабич Валентина , Дев’ятка Жанна , Варава Марія .

З   1955 року школа вийшла на 1 місце серед інших шкіл району з багатьох показників. Колектив з художньої самодіяльності школи займав  на оглядах лише перші місця, а 1958 році відстояв честь району на обласному фестивалі.

    В 1956 році 66 учнів були нагороджені значками ГПО (,,Готовий до праці і оборони”).

         З  часу роботи школи учнями посаджено тисячі декоративних,сотні фруктових дерев, десятки тисяч кущів. Тільки в 1960 році учнями школи посаджено 700 декоративних дерев, 50 фруктових та 3000 кущів. Ці насадження діти старанно доглядали і поливали.

Протягом  50-ти років учні школи подавали посильну допомогу колгоспу  ,,Україна” — пра-цювали на току, в саду , на    городі та в полі. Весною діти про-полювали  бур’яни в саду та в полі. В полі — кукурудзу, соняшник, буряк. Влітку – збирали городину та яблука, восени на току перебирали початки кукурудзи та чистили буряк.    

                                                             Суспільно-корисна справа в саду.         

          У 1959 році  згідно наказу Дніпропетровського обласного управління освіти Прибор Іван Григорович повернувся в Васильківку на посаду завідуючого районного відділу освіти. В своєму останньому наказі по Просянській середній школі  він подякував педагогічному колективу за співпрацю і побажав нових успіхів.

          Його наступником було призначено Охотніка Владислава Марковича, але він очолював школу протягом 6-ти місяців. У зв’язку з підвищенням, був переведений на інше місце роботи.

        Восени 1959 року школу очолив Шевченко Василь Гаврилович. Свою трудову діяльність він розпочав учителем напередодні Великої Вітчизняної війни. В роки війни служив навідником гармати. Артилерист Шевченко був двічі поранений, брав участь у боях за Сталінград, визволяв рідну Дніпропетровщину, брав Будапешт, Відень.

        Коли відгриміли бої, лейтенант Шевченко змінив військову форму на цивільну. Його груди прикрашали ордени Вітчизняної війни першого ступеня, два ордени Червоної  Зірки, знак гвардійця, багато медалей. Пізніше, вже в мирний час, одержав Василь Гаврилович ще одну нагороду — знак Першого гвардійця.

        Кілька десятиріч віддав В.Г. Шевченко вчительській справі в Просянській середній школі. З дитинства закоханий в математику, він і багатьом своїм учням зумів прищепити любов до цієї всеохоплюючої науки. Кілька його учнів стали кандидатами і докторами технічних наук , керівниками солідних підприємств , а ще більше їх працює майстрами й інженерами , пілотами, агрономами, водіями.

        Добрим словом згадують свого вчителя Василя Гавриловича — мужнього воїна, талановитого педагога, щиру людину. 

        На 1960 рік  Просянську СШ закінчив 401 учень, з них   7 учнів нагороджені ,,Золотою’’  та 7  ,,Срібною” медалями. 

       З 20 серпня 1961 року школа одержала нову назву ,,Просянська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням”.

         У зв’язку з цим в школі з’явилися нові предмети з вивчення робітничих професій. Учні почали вивчати: автоcправу (Самойленко Євген Петрович), радіосправу (Соляник Борис Олександрович), домоводство (Кравченко Єфросинія Прокопівна).

         На початку січня 1962 року школа отримала телевізор, і вчителі  змогли переглядати навчальні програми з учнями. Відповідальним за цю справу було призначено Опалатенка Купріяна Павловича.

       У 1966 році учень 8 класу Білий Геннадій був учасником Республіканської олімпіади з математики, де зайняв перше місце. Після цього представляв Україну на Всесоюзній олімпіаді юних математиків. І знову перемога. Кінцевим пунктом була Міжнародна олімпіада. Геннадій з честю представив СРСР, зайнявши

2-е місце.

     Випускники школи 1966 року Анохіна Тетяна та   Мішин Володимир,  в 1986 році взяли  участь у ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

                                                         Виробнича практика.

       З 1967 по 1971 роки школу очолювала Лисенська Варвара Никандрівна. Школа працювала під девізом: ,,Зустріти 50-річчя Жовтня високою і якісною успішністю, зразковою поведінкою.”  Поруч  з цим  треба було  проводити велику господарчу  роботу: оформити  фасадну  сторону подвір’я. Зробили паркан , а всередині  жолоби  для вирощування квітів.  Юннати  негайно  приступили до  роботи  і почали готувати  грунт   для посіву  квітів. Країна йшла назустріч славній даті 50-річчю Великого Жовтня. Школа теж готувалась гідно відзначити це свято. Була створена і затверджена комісія, яка детально розробила план оформлення школи. Ці заходи були обговорені на засіданні педради, комсомольських зборах. Червоною  ниткою через усі завдання, які брали на себе учні і вчителі, проходило: зустріти 50-річчя Великого Жовтня хорошими показниками в навчанні і зразковою поведінкою. Цьому завданню було підпорядковано всю роботу в школі.

                                                                   Перша демонстрація в селищі.

       У   школі велика увага приділялася туристичній роботі. Особливою формою цієї роботи були туристичні велопробіги. Маршрути охоплювали не тільки найближчі населені пункти: Просяна — Великомихайлівка — Коломийці — Покровське — Гаврилівка —  Водяне — Просяна, але й далекі. Учні школи відвідували такі  міста: Красноармійськ, Донецьк, Макіївка, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Севастополь.

        За час директорства Лисенської В.Н. школу закінчили Безкоровайний Володимир, Гайворонський Микола, Шейко Віктор, Швець Володимир та Любезний Микола – майбутні ліквідатори наслідків                                                       Група юних туристів

аварії на Чорнобильській АЕС; а також навчалися Волков Віктор та Лущан Олексій — майбутні миротворці.

        За відмінні успіхи в навчанні та суспільно-корисній праці учні школи нагороджувалися  подарунками, преміями та безкоштовним переглядом художніх фільмів в Будинку культури.

        У 1967 році в селищі відбулася перша демонстрація. До цієї події педагогічний колектив і учні поставилися з відповідальністю. В школі  створили спеціальну комісію , яка розробила план заходів. Була виготовлена емблема школи,підготовлена спортивна колона.  Адміністрація школи і класні керівники постійно були присутніми на тренуваннях цієї колони.

          Після проходження колони демонстрантів головними дійовими особами ставали учні школи. Перед жителями селища проходили спортивні колони із старшокласників та відбувався парад жовтенятських військ. Учні кожного класу були одягнені у  військову форму  піхотинців, десантників, танкістів, моряків.            

        У 1971 році школу очолив Кириченко Анатолій Маркович. Набутий попередній педагогічний досвід опиратися на громадські організації, володіння методикою навчально-виховної роботи , постійна допомога і поради досвідчених заступників Шевченка В.Г. і Плахотіна Т.С. допомогли йому відносно легко вписатися в учительський і учнівський колективи школи.

         Із спогадів Анатолія Марковича: ,,Доля  завжди дарувала мені на життєвому шляху хороших керівників,  прекрасних, щирих і добрих людей, які вміли й бажали підтримати, порадити й самі були взірцем у праці.      

         Першим і найвпливовішим  колективом у формуванні моєї особистості як педагога, був колектив Маломихайлівської  восьмирічної школи №4, яку очолював ерудований фахівець С.Г.Кандала, який у роботі опирався на громадські організації, сприяв розвиткові критики і самокритики. Саме в цьому колективі я здобув навички педагогічної і методичної праці. Пам’ятаю доручення директора школи : мені  як голові профспілки  запропонували перевірити стан викладання історії і доповісти на педагогічній раді. Через деякий час я доповів директору: з доповіддю у мене не виходить. Він запитав , які педагогічні журнали переглянув, чи ознайомився з наказами Міністерства Освіти з викладання історії?

          Я чесно сказав , що нічого не читав. ,,Я міг би й сам  перевірити стан викладання історії, доповісти про це на педраді, але ж ви збираєтесь в майбутньому стати учителем історії, і знання методики її викладання, що значно відрізняється від методів викладання фізичного виховання, вам пригодяться ”,- сказав Сергій Григорович. Він часто дотримувався слів:,,Діти – не судини, щоб їх наповнювати  знаннями, це факел, що має яскраво спалахнути. Місія вчителя – навчити учня вчитися і бажанню вчитися все життя. ” Пам’ятаю, як настирливо радили мої заступники взятися до викладання історії не в середніх , а в випускних 10-х класах.

        Я лише згодом усвідомив особисту важливість цього педагогічного кроку. А ще запам’ятався випадок, коли після моєї доповіді на педраді з сучасних методів викладання виступив учитель із запереченням одного з моїх оцінок факту. Скажу відверто, я на всю ніч залишився в школі , щоб ,,перелопатити”освітянські журнали, збірники наказів Міністерства Освіти, а наступного дня, запросивши до кабінету вчителя, мовляв, не бажаючи образити при колективі почуття досвідченого вчителя, вирішив дати особисто пересвідчитися в моїй правоті, прочитавши статтю в журналі.

        Ця ситуація посприяла тому , що я почав вести каталог журнальних педагогічних статей і наказів МО з навчальних предметів і освітніх проблем, який постійно доповнював, що допомагало швидко знаходити будь-який необхідний матеріал.

        Запам’ятався ще один повчальний факт. Перед початком нового навчального року зросла кількість батьків, які, нехтуючи встановленими територіальними межами мікрорайонів шкіл (в Просяній існувала ще й восьмирічна), бажали віддати дітей до середньої школи. Скарги дійшли до райкому партії. До школи особисто завітав перший секретар Ф.Г.Кадась і порекомендував вирішити проблему через батьківські комітети обох шкіл. Це був зайвий урок того, що колективне рішення ефективніше особистого вольового. ”

          В школі було організовано учнівське самоврядування і юнармійські загони. Це було важливо в необхідності залучення учнівського активу до діяльності в здійсненні навчально-виховного процесу в зв’язку з переходом на кабінетну систему навчання. Було створено учнівську шкільну раду , до якої увійшли комсомольські, піонерські керівники всіх рівнів та учнівського комітету. Рада здійснювала керівництво всією сутністю буття учнівського колективу школи. При необхідності проводилися спільні засідання педагогічної ради і ради учнівського самоврядування, що сприяло усвідомленню учнями їх причетності до загальної справи в здійсненні навчально-виховного процесу. Його щоденний хід контролювали черговий учитель та черговий учень. Чергові учні в класах, старший черговий учень по школі вели

                                               Засідання комітету комсомолу

журнали обліку , в яких фіксувався хід навчально-виховного процесу: успішність, поведінка, відвідування учнів, класні та загальношкільні заходи. Адміністрація школи , класні керівники за аналізом журналів чергових мали можливість контролювати щоденну й тривалу ситуацію в кожному класі і по школі в цілому.

           З уведенням щоденного контролю в школі значно поліпшилася якість навчально-виховного процесу.

       У 1973 році школу закінчив Анатолій Арцебарський − майбутній космонавт.

   1 червня 1973 року Кириченка Анатолія Марковича було переведено на посаду завідуючого Покровським районним відділом освіти.

   Стрімко злітають роки, і ніщо не може спинити їх лет. Але на згадку про себе люди залишають свої достойні справи. Проминули 60-ті роки, налетіли неспокійні 70-ті. Іде активне будівництво: з’являється новий корпус, збудовано спортзал, стрілецький тир. За кермом шкільного корабля – Алтухова Галина Петрівна. 

     Під її керівництвом продовжують розвиватися кращі традиції школи, започатковані у попередні роки. Але, звичайно, основна увага у роботі школи приділяється навчанню учнів. Багато просянських школярів у цей час стають учасниками і призерами обласних предметних олімпіад, значна частина випускників вступає на навчання до вищих та середніх спеціальних закладів. Школа стає кращою в районі , виборює перші місця у багатьох  конкурсах і змаганнях.

 І сьогодні колишні учні школи згадують, якою суворою, вимогливою і принциповою  була  Галина Петрівна, якою була дисципліна у школі. Але водночас пригадується і те, що була директором не тільки суворим, але й турботливим: про школу, про проблеми учнівського та педагогічного колективів вона  повсякчас піклувалася і прагнула до вирішення всіх складних питань.

Зростало селище. Приміщення було занадто мале. В 1975 р., (влітку) почалася добудова другого крила. Вчителі протягом літа завозили цеглу. Їздили на цегельний завод , вручну вантажили і розвантажували. Ніхто не жалівся, бо  була мета – добудувати школу. В 1977 році будівництво завершилося. Раділи всі.

                                                               Новий корпус добудованої школи.

        Педагогічний колектив школи у цей час складається із 42 учителів. І кожен – закохана у свою професію людина, енергійна і творча. З любов’ю та вдячністю згадують  сьогодні у селищі вчителів, які працювали у школі в ті роки: учителів початкових класів − Ванжу Галину Григорівну, Голубович Раїсу Хомівну,  Криворучко Тетяну Григорівну , Литвин Галину  Овсіївну , Яковенко Клавдію Терентіївну , Москаленко Марію Федорівну, Півень Марію Прокопівну, Пільгун  Марію  Сисоївну ,  Пісіну  Марію Корніївну; Кравченко Олександра Єфремовича − учителя хімії; Касьяненко Марію Григорівна, Самойленко Лідію Іванівну, Никоненко Парасковію Яківну − учителів української мови і літератури; Яценко Катерину Ананіївну, Гавриленко  Євдокію Степанівну − учителів російської мови і літератури; Власенко Лідію Тимофіївну,  Юрченко Лідію Іванівну − бібліотекарів  школи; Касьяненка Михайла Михайловича, Окушко Тетяну Іванівну , Падафу Таїсію  Максимівну − учителів математики; Величко Світлану Петрівну , Лисенко Ганну Петрівну ,− учителів історії , та інших, не менш улюблених і шанованих вчителів, пам’ять про яких живе у серцях їхніх вихованців.    

          Із спогадів учителів школи : ,,Працювали з великим задоволенням, бо в школі  була прекрасна атмосфера, як в педагогічному колективі , так і серед учнів. Дисципліна та поведінка учнів були зразковими, більшість дітей були виховані, поважали   вчителів,були  працьовитими , добрими, уважними до всіх. Дуже хороші були вчителі, згуртований колектив, всі були рівні, дружелюбні, культурні. Одним словом, вчителі були взірцем для учнів і батьків як у роботі, так і вихованні дітей. Школа була другою рідною домівкою, а учні -  однією сім'єю в класі. Тоді якось не було в школі «ярих»  бешкетників, хуліганів і т.д. , бо праця була поставлена в школі на високому рівні і була  направлена в єдине русло-вчителів і батьків. Діти  навчалися добросовісно, бо у них була чітка мета - вчитися тільки добре і в майбутньому бути корисними для сім'ї, Батьківщини . Треба підкреслити , що на високому рівні була поставлена виховна робота в школі:  виховні години щосуботи, гурткова робота ,де  учні за здібнoстями і бажанням могли брати активну участь. Учні, навчаючись, любили кожний предмет: і мови, і літературу, і математику, і історію, фізкультуру. Безумовно, що вчителі до кожного уроку готувалися добросовісно, користувалися допоміжною літературою, віддавали весь час і своє серце для школи і для учнів. Була повага до вчителів як з боку учнів, так і батьків. Всі вчителі були однакові, любимчиків у дирекції не було, навантаження годинами було рівномірне, всі поважали один одного. А як це чудово, коли  є повага. Одним словом, панувала висока професійна культура. Вчителі були взірцем для учнів і батьків. Єдиним фронтом боролися вчителі й батьки за виховання їх дітей. Всі дотримувалися  етики, витримки, такту, уміли говорити з батьками і в колективі.Таких рис, як заздрість, егоїзм  - не було ні з боку дирекції, ні з боку вчителів. Якщо треба було, всі йшли назустріч, виручку, допомогу.”

            Із 1978 року розпочалося будівництво спортзалу. Напередодні відкриття олімпіади у Москві в 1980 році було відкрито Палац Спорту.

          Таким чином , Алтухова Галина Петрівна була Будівничим Просянської середньої школи.

                                                                              Палац Спорту.

        В ці роки в школі навчалися Корнієнко Юрій та  Надтока Володимир — майбутні ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

         В 1980 році в школі було створено Клуб інтернаціональної дружби ( КІД ) – керівник Дубовиченко Любов Борисівна. До його складу входили учні різних класів. Члени КІДу проводили різноманітну роботу: читали лекції, організовували зустрічі з жителями Просяної, які відвідували країни Європи, Америки, Азії ( НДР,

Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Кубу, Японію, Францію). Велася переписка з школярами цих країн. Були зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, що воювали за кордоном.   Проводилися конкурси малюнків, м’якої іграш-ки.

   Члени КІДу займалися збором канце-рярських то-варів, худож-ньої літерату-ри, які потім відправляли до дитячих будинків.          

     Кожного року до Дня юного героя-антифашиста (8 лютого) за підтримки учнів висту-пали з кон-цертами в школі та на території підприємств селища.

          Активними членами клубу були: Гаюн Алла, Лущан Людмила, Пєшкова Світлана, Сідак Світлана,Переяслівська Ольга, Назаренко Любов.  В останні роки президентом клубу була Кас’ян Лариса.     

        На початку 80-х років за розпорядженням Міністерства освіти в кожному районі проводилися щорічні 5-ти денні військово-польові збори для юнаків 10-11-х класів. Місцем розташування табору були або Дібрівський ліс, або село Підгаврилівка. На цих зборах юнаки змагалися в спортивній майстерності, підтягуванні, кросові. В заключний день юнаки виїжджали до військової частини у Гвардійське на бойові стрільби з автомата.

                 Військовий керівник Дубовиченко С.М. з групою юнаків Просянської середньої школи.

                                                           Парад жовтенятських військ в 1980-і роки .

         Восени 1979 року в Просянській середній  школі для учнів 10-х класів відбувся захід, який в подальшому став візитною карткою не тільки школи, але і селища в цілому…

       ОСІННІЙ БАЛ! Спочатку це свято зібрало учнів та вчителів тільки випускних класів. Але той перший бал залишився у пам’яті на все життя. Конкурси, змагання…І звичайно вони — Король і Королева — Хоменко Анатолій і Голубович Анна та Пахомов Віталій і  Сергієнко Надія. Звичайно, із плином часу, змінилися конкурси і змагання, але в основі залишилися візитка, казка, осінній ярмарок, освідчення в коханні і вальс. Стільки сил, енергії, уміння і терпіння йде на підготовку до цього дійства. Задіяні всі — діти, батьки, вчителі. На протязі 35 років в останню навчальну п’ятницю жовтня  багато жителів селища шукають ,,зайвий квиток” , щоб потрапити в Палац Культури на свято, яке їм дарують випускники.  

          В 1983 році Алтухова Галина Петрівна пішла на пенсію за віком. Директором призначають Коріня Василя Івановича, який до цього працював у даній школі завучем з навчальної роботі. Грамотний учитель, доброзичлива, врівноважена людина, він давав міцні знання з фізики своїм учням, був наставником молодих учителів. Василь Іванович згуртував навколо себе кваліфікований та сталий педагогічний колектив. Він укріплював матеріально-технічну базу школи. Стимулював творчий потенціал вчителів.

        У ці роки підвищувався якісний рівень підготовки педагогічних кадрів школи, збільшилася кількість вчителів, які здобули вищу освіту.

   В 1983-1985 роках вчителі нашої школи Лобань Микола Васильович і Лобань Лідія Василівна знаходилися в педагогічній командировці – працювали вчителями в Алжирській Народно-Демократичній Республіці.

   Учні нашої школи після її закінчення Булій Ігор, Ванжа Анатолій, Головко Сергій, Деркач Василь, Іванченко Борис, Іващенко Валентин, Лущан Валерій, Мормуль Анатолій,  Мормуль Микола, Мормуль Олександр, Нестеренко Віктор,  Патенко Юрій, Сергієнко Іван, Скляревський Станіслав, Шевченко Віктор, Щусь Валерій, Яценко Олександр — були учасниками бойових дій в Афганістані.  

    У 1986-1987 н.р. в школі навчалося 1074 учні.

          Є люди,  які на все життя залишаються відмінниками. В найкращому значенні цього слова. В розумінні того, що вони прагнуть удосконалити світ навколо себе, відповідально і натхненно виконуючи всі життєві завдання. Такою є Курган Людмила Павлівна, відмінник освіти України, вчитель-методист вищої категорії з російської мови та літератури, яка була директором  Просянської середньої школи  з 1987 по 1 вересня 2001 року. Корінна просянчанка, випускниця місцевої школи, вчителька , завуч з виховної роботи, ще один будівничий освіти – Курган Людмила Павлівна.

   За цей час сталися значні зміни у роботі школи, зріс та зміцнів її педагогічний колектив. Людмила Павлівна , використовуючи надбання минулих років, зуміла організувати роботу колективу, закумулювати його творчий потенціал таким чином, що школа вийшла на одне з перших місць в Покровському районі за показниками навчально-виховної роботи. Її активними помічниками були завучі з навчальної роботи Самуха Любов Миколаївна, Третякова Ліна Григорівна, Бєлах Людмила Олексіївна, Кравченко Віра Володимирівна та завучі з виховної роботи Курікова Світлана  Павлівна, Москаленко (Ставицька ) Валентина Миколаївна. 

          Людмила  Павлівна весь час знаходилася в пошуку. Для школи потрібні нові меблі — у Дніпропетровську замовляються парти, столи, стільці, шафи. Спортивний інвентар, форма, фізичні та хімічні прилади, розчини – школа цим всім забезпечена. Передові методики і школи – переходять до наших вчителів – Шаталов , Амонашвілі, Бабанський. Педагогічних висот досягли: Кириченко Віра Миколаївна, Уразко Любов Вікторівна, Мендрух Тетяна Омелянівна, Рацибарська  Антоніна Олексіївна, Мамян Тамара Іванівна, Костенко Валентина Миколаївна, Любезна Тетяна Семенівна – вчителі початкових класів; Данильченко Віра Миколаївна, Ярова Ольга Миколаївна, Шинкаренко Алла Вікторівна – вчителі української мови та літератури; Хмиловська Валентина Павлівна та Хоружа Валентина Василівна — вчителі російської мови та літератури; Бабич Ніна Андріївна – вчитель історії; Некрасов Сергій Андрійович – вчитель географії; Горбань Валентина Єгорівна, Булава Валентина  Григорівна, Дубовиченко Любов Борисівна, Лобань Лідія Василівна – вчителі іноземної мови; Усенко Микола Федорович – вчитель фізкультури; Булава Леонід Миколайович та Уразко Станіслав Петрович. Їх уроки несли новизну, високу продуманість і продуктивність.

          Школа часів Курган Л.П. була знана не тільки в районі, а й в області. Її вихованці вирізнялися глибиною знань, спортивними досягненнями, успіхами в художній самодіяльності. Багато з випускників ставали студентами вузів, висококваліфікованими фахівцями в різних сферах діяльності, а саме головне – справжніми людьми. Вчителі школи виховували у своїх учнів любов до своєї землі, свого народу, поваги до старшого покоління, почуття дружби, взаєморозуміння, формували навички культурної поведінки. Підтвердженням тому є традиційні зустрічі випускників школи, які мають продовження і сьогодні. Серед них багато поважних людей з великим життєвим багажем та фаховим визнанням — керівники різних рівнів, кандидати та доктори наук, відомі журналісти, письменники, поети, лікарі, вчителі і просто справжні люди.

             Протягом цих років школа набувала авторитету навчального закладу, де впроваджуються найновітніші педагогічні методики, проводяться творчі експерименти та підтримуються новації освітньої системи.

          Двічі — в  1994,1995 роках учитель хімії Самуха Любов Миколаївна  за результатами опитування студентів вузів була занесена до списку кращих учителів України , складеним Соросівським фондом.

         Випускники школи Пісіна Роман та Гуртовий Юрій приймали участь у складі миротворчих операціях по лінії ООН.   

        З часів незалежності України школа працює в умовах розбудови української держави з метою виконання Державних, регіональних цільових програм розвитку національної освіти на засадах впровадження у практику передового вітчизняного та зарубіжного досвіду , вирішення нагальних потреб сучасного українського суспільства, сільської громади, збереження та відродження національних традицій, переходу до зорієнтовано-особистісного навчання учнів, формування в учнів гнучких стійких теоретичних знань , практичних навиків та умінь, виховання в учнівської молоді активної громадської позиції , національної свідомості на прикладі кращих духовних та культурних надбань українського народу, розвитку виховної роботи з патріотизму, родинного виховання, охорони дитинства та розвитку основ здорового способу життя.

        Найбільшим надбанням Курган Людмили Павлівни стало будівництво будинку для вчителів. Тривалим і напруженим був цей процес, але 9 квітня 1998 року 30 працівників школи отримали ордери на нові квартири.        

         Добрими традиціями школи стали прохід через рушникову доріжку першокласників на перший урок під час свята Першого дзвоника і випускників школи під час свята Останнього дзвоника, вальс випускників.

          В 2001 році школу очолив Кириченко Ігор Анатолійович. На той час школа як і селище переживали складні зміни. В селище було припинено водопостачання, перестали працювати котельні, вийшла із ладу каналізаційна система – а це в свою чергу позначилося і на школі. Відсутність води, холодні класи взимку. Але і в цих складних умовах школа не припиняла свою діяльність, учителі не сиділи склавши руки, а продовжували працювати і шукали вихід із ситуації, що склалася.

        На допомогу прийшла держава. Вирішено було при школі збудувати міні – котельню, щоб вона могла обігрівати школу.

        В 2003 році школу очолив Лобань Микола Васильович.

Тут він навчався, працював його батько. Ця школа для нього рідна.  

        Навчальний заклад успішно вирішує завдання підвищення якості підготовки випускників, забезпечує чітке дотримання та високу якість реалізації державних освітніх стандартів, варіативності та профільності освіти, вирішує проблему модернізації методів і форм організації навчання й виховання, здійснює інноваційну діяльність, впроваджує компетентнісний підхід до організації навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах. Педагогічний колектив Просянської середньої  школи виховує Компетентного Учня - високоосвічену особистість, яка усвідомлює необхідність знань, розширений кругозір, орієнтується в потоці інформації, може реалізовувати отримані знання на практиці, у повсякденному житті, зорієнтована на навчання впродовж життя; особистість зі сформованими морально-духовними цінностями; особистість, що має правову освіченість, політичну грамотність та стійку громадянську позицію.

    Для досягнення високої мети працюють: Ковальова Людмила Вікторівна та Яковенко Наталія Іванівна - вчителі української мови; Лисакова Ірина Миколаївна, Терещенко Наталія Володимирівна, Гулак Олена Андріївна, Сердюк Людмила Михайлівна, Охріцька Лідія Олександрівна – вчителі математики; Гулак Вадим Миколайович та Терещенко Леонід Кузьмич – вчителі фізики; Пономаренко Сергій Олексійович та Скляр Надія Іванівна – вчителі історії; Кириченко Любов Іванівна та Третякова Ліна Григорівна – вчителі географії; Кириченко Ігор Анатолійович – вчитель біології; Мирошниченко Надія Петрівна – вчитель хімії; Балюра Валентина Миколаївна та Теслюк Олена Миколаївна – вчителі трудового навчання.

  Значну увагу педколектив приділяє роботі з талановитими дітьми. Впродовж багатьох років вихованці закладу у великій кількості є переможцями районних і обласних предметних олімпіад, конкурсів; а окремі учні стали учасниками ІУ етапу Всеукраїнських предметних олімпіад. Першою ластівкою стала Каренська Наталія , яка у 2005 році виграла почергово районну, обласну і стала учасницею Всеукраїнської олімпіади з біології (вчитель Кириченко Любов Іванівна); її почин підхопили юні історики, які з 2007 року по 2012 рік ставали переможцями районних та призерами обласких олімпіад: Лизько Руслан, Демченко Тетяна (двічі) — вчитель Пономаренко Сергій Олексійович, Лубенець Єлизавета (двічі) , Кравченко Євген ( учасник тренувальних зборів до Всеукраїнської олімпіади), Левераш Вероніка – вчитель Бабич Ніна Андріївна; юні географи – Мідянка Андрій, Кравцов Артем, Дорогокупля Максим ( вчитель Третякова Ліна Григорівна); учні трудового навчання – Жарікова Юлія та Третякова Ярослава (вчитель Теслюк Олена Миколаївна); та з української мови і літератури – Іващенко Валерія, яка в цьому році зайняла 1 місце на обласній олімпіаді (вчитель Данильченко Віра Миколаївна); Лисенко Вікторія –психологія 3-місце з психології (вчитель Аверіна Тетяна Іванівна).

          У 2008 році Пономаренко  Олександр став переможцем Всеукраїнського конкурсу ,,Знавці олімпійського спорту” в обласному турі та зайняв ІІ місце в обласному конкурсі ,,Бюджет очима дітей” в номінації ,,Література”.

           Іващенко Вікторія на протязі 8-ти років є постійною учасницею обласних і регіональних конкурсів з образотворчого мистецтва. В 2005 році перемогла в обласному конкурсі ,,Хліб мого міста” та конкурсі плакатів ,,Мої права”.

         Сьогодні педколектив знаходиться в постійному пошуку та впровадженні нових педагогічних технологій, працює над підвищенням компетентності вчителів в області діагностики дітей та оволодіння ними програмного матеріалу безпосередньо через методичну роботу, курсову перепідготовку, групові та індивідуальні консультації, самоосвіту, обмін досвідом вивчення системи роботи вчителів над науково-методичною проблемою ,,Педагогіка особистості – основа гуманізації освіти”.

         У школі впроваджуються інноваційні особистісно-орієнтовані педагогічні технології, працюють ,,Школа педагогічної майстерності” та ,,Школа молодого вчителя”. Працює методична рада, методичні кафедри, творчі група, проводяться індивідуальні консультації, методичні оперативки, фестивалі творчих уроків, семінари, кон-

ференції, круглі столи, педагогічні читання, педради, конкурси “Учитель року”( Ярова Ольга Миколаївна та Лавріненко Вікторія Петрівна – переможці районного конкурсу) та “Ярмарок педагогічних ідей” (Пономаренко Сергій Олексійович, Ставицька Валентина Миколаївна, Лисакова Ірина Миколаївна – переможці обласного конкурсу в своїх номінаціях ).

      В процесі реалізації Державного стандарту освіти в школі впроваджуються нові педагогічні технології, методичне забезпечення діяльності вчителів, вдосконалюється аналітична діяльність педколективу, спрямована на розвиток інноваційного потенціалу особистості вчителя та учня, оволодіння сучасним стилем педагогічного мислення та рефлексії, підвищення педагогічної майстерності, визначення основних пріоритетів діяльності та створення умов для розвитку обдарованих дітей, їх пізнавальних інтересів і розширення кругозору.

     Належна увага приділяється в закладі спортивно-масовій роботі. Протягом багатьох років школа займає провідні місця зі спорту, нагороджувалась кубками, дипломами, грамотами за спортивні досягнення. Волейбольна і баскетбольна команди дівчат та хлопців  призові місця  серед сільських команд, в області (тре-нери – Василенко Іван Федорович та Дубовиченко Сергій Михайлович). Учні і вчителі школи були раді спортивним успіхам випускників - Гриценку  Сергію, майстру спорту; та Юркову Олександру члену олімпійської збірної України і учасникові Олімпійських  ігр у Сіднеї з легкоатлетичного десятиборства.

     Класні керівники організовують подорожі учнів по різних куточках України з метою ознайомлення з культурними та архітектурними пам’ятками нашої країни і традиціями українського народу. Проводиться різноманітна робота з батьківською громадськістю: участь в класних та загальношкільних заходах, спільні екскурсії, подорожі, походи, робота Школи для батьків, індивідуальні психолого-педагогічні консультації, спільне вирішення проблем життя школи. Члени педагогічного колективу  спрямовують свої зусилля на  глибоке  вивчення  учнями основ  наук, особливо  рідної мови, історії  рідного  краю, пам’яток  культури та природи, підпорядковують  туристсько-краєзнавчу  роботу глибокому вивченню та осмисленню  історії України  і регіону. Ефективними  формами роботи  є лекції, творчі  домашні  та класні  завдання, створення  проектів  та їх медіа презентації.

     Завдяки  використанню різних  типів  та видів  творчих  завдань  вчителі  істотно  впливають на розвиток  мислення  та  творчих  здібностей  учнів. Це  дає  можливість  виховувати  життєві  проблеми в нестандартних  ситуаціях, самостійно  мислити  і  приймати  рішення.

      З  метою створення  оптимальних  умов для  розкриття  здібностей  та  творчого   зростання  особистості  учня щорічно  проводиться  місячник  художньо-естетичного  виховання. Сутність  якого : формування  почуття прекрасного, здатності  повноцінного  сприймання, розуміння  естетичних  понять, смаків  та  ідеалів.

      Для підтримки  талановитої  молоді, у школі  створено мережу  гуртків і  творчих об’єднань , які  мають ефективний  вплив  на  розвиток  творчого  потенціалу  особистості  учня, його  естетичних  смаків  та  уподобань. Гурткова  робота обґрунтована і логічно побудована і  базується на розвитку інтересу до певного виду діяльності. У школі першого ступеня працюють: гурток ,,Петриківського розпису”(керівник Москаленко М.Ф.), ,,Комп’-ютерна  азбука” ( керівник Клочко Л.І.). Для учнів середніх класів організовано роботу таких гуртків: ,,Рукоділля”(керівник Балюра В.М.), ,,Умілі  руки” (керівник Теслюк О.М.), танцювальний- ,,Ритм» (керівник Гресь О.О.), вокальний - ,,Калина” ( керівник Чорнобай В.В.). Для учнів старших класів: ,,Туристичний” (керівник Третякова Л.Г.) , ,,Прес-центр” (керівник Хмиловська В.П.) , ,,Театр  і  школа»”(керівник Яковенко Н.І.), військово-патріотичного спрямування ,,Прометей”( керівник Василенко С.В.), ,,Ю І Р” ( керівник Лавріненко В.П.)  і ,,Патріот” ( керівник Коротя О.І.), КЛУБ ,,ЩО? ДЕ? КОЛИ?” ( керівник Пономаренко С.О.)

   Всього охоплено гуртковою діяльністю 332  школяра, що   становить  74 % від загальної кількості дітей, неорганізованих – 119 чоловік (26 %). Результати своєї роботи гуртківці представляють на щорічній виставці учнівської творчості, що проходить у березні  та  під час  місячника   художньо-естетичного виховання.  

Просянська школа – співоча. В різні часи гарними голосами відзначалися Овсяннікова Катерина, Гайдар Вікторія, Кушнарьова Вікторія , Мендрух Анна, Чайка Аліна, Бондаренко Владислава.

Сьогодні їх естафету підхопили Іващенко Вікторія, Іващенко Валерія, Пищида Юлія. Але найбільших результатів досягли Лизько Олександр та Лисакова Юлія.      

         У 2010 – 2011 н. р. члени  вокального гуртка ,,Калина” (керівник Чорнобай В.В.) зайняли І місце у конкурсі дитячої  творчості ,,Моє  Придніпров’я”,  танцювального колективу ,,Ритм” ( керівник Гресь О.О.) – ІІ місце цього ж конкурсу, члени театральної студії ,,Театр і школа” ( керівник Яковенко Н.І.)  відзначені  грамотою  за участь та якісну підготовку цього ж конкурсу. Роботи гуртків ,,Рукоділля” та  ,,Умілі руки”  демонструвалися на виставці, присвяченій Покрові та Дню козацтва, де школа отримала грамоту за ІІ місце. Роботи гуртківців відзначалися  на районному конкурсі ,,Звичаї та обряди рідного краю”  та  обласному , де  робота  Лисакової  Мирослави  зайняла І місце (керівник Балюра В.М.). Члени гуртка ,,Прес-центр” свої роботи демонструють  на шпальтах шкільної газети ,,Шкільний вісник”  та газети ,,Покровський край”, де є постійними її  дописувачами.

              60 років - це багато чи мало? Скільки подій сталося за цей період! Дещо забулося, але багато чого залишилося в пам'яті і стало історією. Зараз у школі навчається 451 учень та працюють 79 працівників з них 47 членів педколективу:

             13 відмінників освіти України                                       2 вчителів другої категорії

35 вчителів вищої категорії                                           20 вчителів-методистів

             6 вчителів першої категорії                                           9 старших вчителів  

Почесною грамотою  голови облдержадміністрації  нагороджені 5 вчителів.

      Лауреат обласної педагогічної премії — 1 вчитель Пономаренко Сергій Олексійович.    

  Грамотою Міністерства освіти нагороджені 13 учителів.

      Депутатами селищної ради є – Мамян Т.І., Третякова Л.Г., Гулак В.М., Мирошниченко Н.П.,  Клочко Л.І.

      Історію сучасної школи пишуть сучасні вчителі та учні. Маючи такі гарні традиції попередників ми не маємо права їх не продовжувати, а тим більше їм зрадити.

      Ким би не стали випускники школи, як би не склалися їх долі, всі вони є бажаними та дорогими для школи, всі вони – її історія. Розлетілися по всій країні випускники. В кожному з них – частка душі вчителя. Вірність традиціям, тісний звязок поколінь – ось ті головні джерела, які живлять історичну пам’ять. Будні та свята, уроки та позакласна робота, багатогранне шкільне життя - все пронизано ідеєю памяті, почуттям гордості за рідну школу, її історію. Йдуть роки, змінюються покоління. Йдуть з життя та старіють ветерани. На зміну їм приходять нові покоління.

    І сьогодні, напередодні свого 60-річного ювілею, школа звертається до кожного зі своїх колишніх учнів: ,,Подивіться на світ, який ви любили! Вас не забули! Вас не забули!.”  Поки жива пам’ять про минуле, буде цінуватися сучасне, буде впевненість в майбутньому, буде порядок в нашому великому домі, який один для всіх – наша велика Батьківщина.

     Школа і навчання в ній поволі і невідворотно відпливає в минуле в житті кожної людини, коли закінчуються шкільні роки. І чим тривалішою буде ця відстань, тим чарівнішими і милішими серцю здаватимуться її обриси. Саме прагнення зберегти на довгу пам'ять ці обриси і було головним завданням роботи. Вона дала путівку в життя великій кількості шанованих людей.

           За 60 років свого існування  в школі навчалося 5624 учні. Просянська середня школа випустила із своїх стін 4126 учнів, серед них - 145 ,,Золотих” медалістів і 101,,Срібного” медаліста.

Школа відкрила дорогу у майбутнє робочому і лікареві, науковцю і спортсменові, військовому і космонавтові.

  Хочемо назвати тих людей, які прославили селище і школу.

Бондар Григорій Васильович - Академік медичних наук, Герой України, генеральний директор Донецького обласного протипухлинного центру, професор, заслужений діяч науки України.

 Арцебарський Анатолій Павлович - полковник, льотчик-космонавт, Герой Радянського Союзу.

        Клименко Вадим Володимирович – полковник.

   Мазалов Олександр Васильович - полковник, мер міста Черняховськ.

 Мазалова (Кирилова) Любов Павлівна-поетеса

 Заярний Микола Якович - проректор Дніпропетровської Металургійної академії.

 Назаренко Микола Васильович - професор Київського університету ім. Т.Г.Шевченка.

    Цибенко (Куліш) Людмила Іванівна - працівник посольства України в Казахстані.

    Мощик Григорій Миколайович −  замісник керівника Департаменту кадрового забезпечення ФСКН Росії - начальник Управління кадрів, генерал-лейтенант поліції

 Юрков Олександр Валерійович - учасник Чемпіонату світу в Португалії, срібний призер Чемпіонату Європи, володар Кубку Європи з десятиборства, учасник Олімпіади 2000 року в Сіднеї.

 Ткаченко (Путій) Тетяна Володимирівна- професор, доктор педагогічних наук, зав. кафедри вокальної культури та сценічної майстерності Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

 Чорна (Федоренко) Любов Костянтинівна-поетеса.

 Білий Геннадій Володимирович- математик.

 Хорунжий Олександр Митрофанович-військовий журналіст.

 Хоменко Анатолій Васильович-лікар-онколог.

    Хоружий Микола Васильович -- Заслужений  лікар України. Дитячий анестезіолог  Рівненської обласної дитячої лікарні

     Під час роботи над літописом допомогу подавали вчителі-пенсіонери—Горбань Валентина Єгорівна, Окушко Тетяна Іванівна, Хмиловська Валентина Павлівна, коректор—Данильченко Віра Миколаївна, фотографи—Пищида Юлія, Пономаренко Олександр.   

                                                 Їх немає разом з нами

Коли на небі гасне зірка,                                                     Коли людина, слід лишивши

Чомусь здригається Земля!                                                Іде від нас у вічну даль,

На небі втрата не помітна                                                   Спочатку це не розумієш,

Та Землю обіймає мла.                                                        Та серце обійма печаль.